“ЛІСИ ХВОРІЮТЬ… Як допомогти їм вижити?”


Стан лісів погіршується, вони хворіють і гинуть, шутеназа це турбує не тільки науковців і власників лісів, але й громадськість.

На тлі зміни клімату та антропогенного навантаження зростає сприйнятливість дерев до пошкодження комахами й ураження збудниками хвороб, а самі шкідники та збудники поширюються на нові території, змінюють цикли сезонного розвитку та підвищують шкідливість.

Недарма питанням, пов’язаним із хворобами лісу, присвячена діяльність підрозділу 7 «Стан лісів (здоров’я лісу)» Міжнародної спілки лісових дослідницьких організацій (IUFRO – ІЮФРО) і 23-ї сесії конгресу цієї організації, який відбувся 19-22 вересня 2017 р. у Фрайбурзі (Німеччина) в ознаменування 125-ї річниці заснування (ЛВ, 2017, №9-10).

Окремі робочі групи розглядають кореневі та окоренкові гнилі (7.02.01), хвороби листя, пагонів і стовбурів (7.02.02), судин (7.02.03), спричинені вірусами та фітоплазмами хвороби (7.02.04), іржу лісових порід (7.02.05), взаємодію хвороб і навколишнього природного сере-довища у всиханні лісів (7.02.06). Діяльність робочої групи 7.02.09 присвячена фітофторозам лісових порід (Phytophthora), групи 7.02.10 – вілту сосни, спричиненому сосновою стовбуровою нематодою (Bursaphelenchus xylophilus). Підсилюється увага до раніше мало відомих хвороб: березу повислу, пухнасту та карликову у Фінляндії і Німеччині уражує вірус CLRV (cherry leaf-roll virus, вірус скручування листків черешні), горобину – вірус EMARaV.

Щоб вилікувати від хвороби, слід виявити її причину. Хвора людина може розповісти, де болить. Хворе дерево мовчить. У випадку його пошкодження комахами, гризунами або копитними тваринами часто можливо визначити «винуватця» (або бачили, хто гриз, або залишені певні ознаки, які на нього вказують – екскременти, линяльні шкурки, шерсть). У випадку ураження дерева хворобою причина не завжди очевидна.

Хвороба дерева – це його реакція на постійне «дратування» інфекційним організмом – патогеном. Хвороба виявляється у певних симптомах (змінах забарвлення, наявність ран, некрозів і виразок на окремих частинах рослин, їхні деформація чи засихання) чи ознаках (наявність плодових тіл, спор, міцелію), за яких зменшуються інтенсивність росту, плодоношення якість деревини, плодів чи насіння.

Істинну хворобу спричиняють живі організми, які розмножуються в рослині або перебувають у ній упродовж певної частини свого життєвого циклу. Людина також є живим організмом, але вона не розмножується в рослині і не перебуває в ній упродовж певної частини свого життєвого циклу. Людина пошкоджує дерева безпосередньо механічно (під час обрізки гілок або рубки сусідніх дерев), хімічно (вносячи арборициди чи добрива) або опосередковано внаслідок забруднення повітря, ґрунту чи водойм промисловими, сільськогосподарськими та побутовими відходами. Тому, як і абіотичні чинники (вітер, вогонь, посуха), антропогенні чинники спричиняють неінфекційні хвороби, які у зарубіжній літературі називають порушеннями (disturbances).

Захворювання може здійснитися лише за наявності патогена (хвороботворного організму – гриба, бактерії тощо), який зустрічає сприйнятливого живителя (рослину) за сприятливих умов для розвитку хвороби.

В ідеальному ви­­падку захист від хво­роб забезпечує виключення всіх трьох умов: запобігання поширенню збудника та вирощування стійких видів і форм дерев в умовах, найбільш сприятливих для росту насаджень.

Щоб запобігти поширенню збудника, слід добре знати цикл його розвитку та цикл розвитку хвороби. Типовий цикл хвороби включає такі складові: утворення інфекційного інокулюму (спор, гіфів, клітин бактерій, вірусних часток, нематод тощо), його поширення, проникнення у рослину, поширення у її тканинах, вторинні цикли та продукування нового інокулюму, виживання у зимовий період. Інокулюм може перебувати на насінні, рослинних залишках, бур’янах, у ґрунті, поширюватися вітром, бризками води під час поливу або дощу, під час обрізки або догляду потрапляти з поверхні інструментів. Його можуть переносити комахи, які живляться на хворій рослині. Значить для запобігання поширення хвороб лісу цикл розвитку збудників у певних умовах мають вивчити фахівці-мікологи чи бактеріологи, а шляхи перенесення – разом з ентомологами.

Оскільки ризик розвитку хвороби на стійкій рослині є мінімальним, у захисті рослин, а тим більше лісу від хвороб провідне місце має посідати селекція на стійкість.

За сприятливих для збудника умов він розвивається в ослабленій рослині. Так, вирощування світлолюбної рослини в тіні збільшує її сприйнят­ливість до зараження. З іншого боку, проведення рубок догляду високої інтенсивності та раптове збільшення освітлення спричиняють сильне ослаблення дерев, підвищують ризик появи сонячних опіків і морозобоїн, які є ґратами інфекції. Мішані насадження з правильним підбором порід ефективніше використовують ґрунтові умови та виявляють стійкість до багатьох чинників, у тому числі – до шкідливих комах і збудників хвороб. Тому вирощування мішаних насаджень з урахуванням вимог порід і вчасне проведення доглядів помірної інтенсивності значною мірою запобігає поширенню хвороб.

Дослідники з університетів і науково-дослідних установ різних країн у межах Міжнародних проектів всебічно вивчають біологію та шкідливість збудників голландської хвороби ільмових (Ophiostoma novo-ulmi), виразки каштана їстівного (Cryphonectria parasitica), вілту платана (Ceratocystis platani), дотістромозу сосни (Dothistroma septosporum (Mycosphaerella pini) та D. pini), халарового некрозу ясена (Hymenoscyphus fraxineus), розробляють заходи запобігання поширенню й розвитку цих та інших хвороб.

У кожному проекті беруть участь мікологи (які вивчають збудників), фітопатологи (які вивчають поширення та розвиток хвороби у певному рослинному угрупованні, оцінюють стійкість рослин, розробляють заходи захисту), селекціонери (які намагаються відібрати чи вивести стійкі форми або сорти рослин) та лісівники (які мають внести корективи у лісогосподарську діяльність, спрямовані на зменшення уразливості насаджень до хвороби).

Саме такий комплексний підхід і тимчасові колективи незалежних учених дають плідні результати.

До деяких проектів (зокрема стосовно дотистромозу сосни та халарового некрозу ясена) були залучені також виконавці з України.
Водночас декілька науковців, залучених до проектів, які фінансують лише поїздки на конференції та стажування, не можуть без підтримки офіційних органів і підприємств лісової галузі обстежити 10 млн га лісових насаджень і виявити небезпечних збудників хвороб.

На жаль, лісова фітопатологія в Україні не набула високого рівня розвитку, що значною мірою пов’язане з високими вимогами до обладнання, реактивів та умов проведення досліджень. Фактично ми не знаємо не тільки про наявність нових хвороб у лісах України, але й про поширення таких хвороб, які відомі з підручників! Відсутні офіційні зв’язки установ лісової галузі з класичними мікологами університетів, Інституту ботаніки ім. М. Г. Холодного, Інституту мікробіології і вірусології ім. Д. Заболотного, які озброєні знаннями та обладнанням.

Якщо у лісі поширюється якась хвороба, це дає підставу призначити санітарну рубку. Про підвищення стійкості лісу дуже багато пишуть, але фактично такі заходи не входять до технологічних карт, і кошти на них не виділяють. Виділення в окрему господарську секцію «сосни в осередках кореневої губки» дає можливість раніше призначати рубку головного користування. (Працівники ДО «Укрдержліспроект» вперто пишуть «вогнища», хоча вже багаторазово пояснювали, що «вогнище» – це контрольований вогонь, а «осередок» – місце, з якого щось поширюється – зокрема інфекція). Водночас важко сказати, за якими ознаками виділяли такі насадження, не маючи лабораторної бази для визначення збудника цієї хвороби. Адже у багатьох регіонах цей гриб не утворює плодових тіл. Понад 20 років тому фахівець-міколог, нині професор Київського університету М. М. Сухомлін об’їхала багато лісгоспів, де за паперами значилися осередки кореневої губки, і не знайшла ознак гриба-збудника. З іншого боку, всихання сосни в осередках кореневої губки останнім часом іноді «приписують» короїдам.

Передові фахівці домовляються за особистими контактами, беруть участь у конкурсах і одержують гранти на стажування і проведення аналізів зразків у закордонних наукових установах, оскільки висновок про наявність того чи іншого збудника має бути підтверджений молекулярними методами шляхом порівняння одержаних показників із базою даних.
Дещо кращою є ситуація в сільському господарстві, де певні витрати беруть на себе міжнародні фірми, які виробляють фунгіциди чи впроваджують передові технології у рослинництво.

У лісовому господарстві існує специфічний погляд на хвороби дерев. Якщо дерева у теплиці чи розсаднику хворіють і гинуть, їх намагаються захистити фунгіцидами, список яких не поповнюється десятиліттями. Це пов’язане із тим, що лише в Україні окремо реєструють пестициди для сільського та лісового господарства. За реєстрацію препарату фірма має заплатити чималу суму. Вартість препаратів, які закупить сільське господарство, цю суму перекриє, а лісове господарство вважає, що краще дерева зрубати, а насіння пересіяти, ніж витрачати зайві кошти. А потім обвинувачують науку, яка не винайшла безкоштовного засобу захисту лісу.

Оскільки ми не знаємо, від яких хвороб треба захищати ліс, і якими препаратами захищати, то складається враження, що небезпечних хвороб узагалі не існує.

На практичних заняттях із фітопатології студенти десятків факультетів лісового профілю розглядають рисунки та схеми розвитку патогенних грибів чи бактерій. Подекуди їм показують плодові тіла трутовиків, запліснявілі жолуді та інше насіння. Викладачі не мають можливості показати, як вирощують чисті культури збудників, як їх визначають, зберігають, а тим більше, як готують зразки для точного визначення за допомогою полімеразно-ланцюгової реакції (PCR – Polymerase chain reaction).

То звідки ж випускники лісогосподарських факультетів, коли прийдуть на виробництво, зможуть розпізнати ту чи іншу хворобу «на око».

Вже давно доведено, що у захисті від хвороб фунгіциди – це тимчасовий захід. Гриби швидко стають до них стійкими. Значно тривалішу стійкість можна забезпечити шляхом селекції.

Водночас селекцію лісових порід спрямовують на продуктивність, мотивуючи тим, що дерево, якщо дожило до певного віку та накопичило велику масу, вже є стійким. Але таке дерево могло просто не стикатися зі збудниками та рости у сприятливих екологічних умовах, і це не значить, що його потомство на несприятливому фоні також виявиться «високим та струнким». У багатьох країнах створені численні експериментальні розсадники та плантації, в яких здійснюють селекцію форм лісових порід, які стійкі до тієї чи іншої хвороби або до їхнього комплексу, причому випробування здійснюють на неоптимальному фоні, а іноді навіть штучно інфікують рослини.

Зараз виділяють доволі багато коштів на розвиток біотехнології лісових порід, причому матеріал для розмноження відбирають від рослин із найкращими показниками росту без урахування стійкості до хвороб.

Аби хоч частину тих коштів лісова галузь виділила на створення фітопатологічних і мікологічних лабораторій на лісозахисних підприємствах і у галузевих науково-дослідних установах!!! Працівниками у таких лабораторіях мають бути випускники профільних кафедр біологічних факультетів університетів, які мають кваліфікацію щодо проведення подібних робіт, спроможні оформити за необхідності грант на стажування у відповідну зарубіжну установу, поки ми повністю не забезпечимо себе обладнанням, реактивами та відповідними умовами для роботи.

Валентина Мєшкова